За традицією, що сягає апостольських часів, св. Андрієві випала участь на місійну працю у Скіфії й Ахаї. Скіфія, як північне узбережжя Чорного моря, а також Віфінія, Пафлагонія в Малій Азії, вказуються в різних апокрифах як терени діяльності св. Андрія, куди направив його Святий Дух.

В більшості письменних джерел праця ап. Андрія застає його то у Скіфії, зокрема в Херсонесі, Мирмекії, наприклад, у писаннях Орігена, Євсевія (III ст.), Євхерія з Ліона (ІV–V ст.), то знову в Ахаї, Єпірі й деінде у Греції, наприклад, у фрагменті Мураторія (III ст.), в писаннях Філастрія, Григорія Назіанзена, Афанасія (IV ст.), Феодорита, Єремії, Єводія (V ст.). Одне раннє джерело згадує й Ефес у Малій Азії як місце місійної співпраці ап. Андрія з ап. євангелістом Іоанном.

В літературі значно пізнішої дати, наприклад, в Житті Андрія з IX ст., відомого монаха Єпіфанія, місіонерська праця ап. Андрія дуже поширюється, охоплюючи прикавказькі землі: Іверію, Осетію, Абхазію, землю Джигетів і країну верхнього Сундагу. Про місію св. Андрія у Припонтійщині, Іверії, Савроматії, Таврії, по просторих землях давньої Скіфії — теж мова в писаннях Никити Пафлагона з IX ст.

У самому Євангелії згадки про св. Андрія досить часті в євангеліста Іоанна (1, 37–42), про покликання Андрія й Симона-Петра; Марка (13, 3–4), у зв’язку з розпитуванням Христа апостолами про упадок Єрусалима; Іоанна (6, 5–14), Матфея (14, 13–21), Луки (9, 11–17), із приводу нагодування п’ятитисячної юрби хлібом і рибою, і ще раз в Іоанна (12, 20–34) про посередництво Андрія між Іісусом і грецькими гостями. Подібні лаконічні згадки зустрічаємо і в отців Церкви, теологів і вчених.

Теолог візантійської Церкви і видатний науковець того часу Оріген (185—254) перший засвідчує, що Андрієві виділено землі скіфів для місійної праці. Найстаршу традицію апостольської місії св. Андрія у Скіфії передав Оріген іншому вченому — Євсевієві (помер в 340 р.).

У своєму творі першої половини IV ст. Євсевій, спадкоємець традиції місійного служіння ап. Андрія у Скіфії, вказує, разом з Орігеном, на вихід Андрія з торговельного міста Сінопи в Пафлагонії на північному уз-бережжі Малої Азії, уточнюючи його дальшу місію вздовж північних берегів Понту (Чорного моря) й на широкому просторі Скіфії, себто на території пізнішої Київської Русі.

На проповідницьку діяльність св. Андрія у Греції вказують теж отці Церкви св. Афанасій (помер в 373 р.), св. Єремія (342–420 рр.). Вони вказують, що ап. Андрій проповідував спершу в Віфінії в Малій Азії, тоді провідав недалеку звідти Нікею, після мав піти до Фракії, а згодом і до Скіфії.

Мандрівка Андрія в Чорномор’ї: “... первозванний Андрій, пронісшись метеором зі Сходу на Захід, проповідував у кожному місті про Христа — Сина Божого. З Візантії він перейшов до Нікеї, де далі навчав. Звідти прибув до Фракії, а згодом відплив до Скіфії, проповідуючи в великому місті Севастополі, а також на території жителів внутрішньої Ефіопії, між ріками Апсарос і Фазіс. Згодом перебрався до міста Сінопи в Пафлагонії у Малій Азії, де його і апостола Матфія ув’язнили кровожадні дикуни”.

Дуже важливим джерелом в розумінні визначення мандрівних місійних шляхів ап. Андрія є Книга чудес св. Андрія (твір св. Григорія з Тур, який написав його під кінець свого життя, в 591 або 592 р.). Григорій з’ясовує, що після звільнення Матфія Андрій продовжував мореплавання вздовж південних берегів Чорного моря, проповідуючи в містах Амазеї, Сінопі, Нікеї, Нікомідії. З Нікомідії він відплив до Візантії, а звідти продовжував подорож через Фракію, де його атакувала товпа чужинців. Врятувавшись від них, дістався Андрій до Перінту на фракійському узбережжі, а звідти до Македонії. Проповідуючи далі в Філіппі й Фессалоніці, він нарешті прибув у місто Патри в Ахаї, де й скінчив життя на хресті, ймовірно на 70-му році.

З писань відомих авторів найпомітніші твори Іпполита й Дорофеоса, що описують побут Андрія в великому Севастополі над рікою Фазіс, а також його подальшу проповідницьку діяльність у Скіфії, Фракії й Ахаї.

“Повість минулих літ” Нестора Літописця з XII ст. подає найперші відомості про християнство в Таврії, з’ясовуючи, що ще в I ст. н. ери до Криму прибув і проповідував там християнство апостол Андрій.

Ось як описується його подорож Дніпром:

“Андрій навчав у Сінопі. Прибувши в Корсунь, побачив недалеко звідсіль Дніпровський лиман. Бажаючи попасти в Рим, він дістався до Дніпровського гирла, звідки піднявся угору Дніпром й несподівано опинився на березі, у стін дніпровських гір. На другий день встав і заговорив до учнів своїх:

— Бачите ці гори? На цих горах засяє благодать Божа; велике місто там стане, і Бог побудує в ньому багато церков.

І вийшовши на ці гори, поблагословив їх, поставив хрест і помолився Богові. Зійшовши з тієї гори, де згодом бути Києву, поплив Андрій Дніпром”.

Численні народні перекази, вірування та різні форми усної словесності й письменства, пов’язані з ім’ям св. Андрія, вказують на глибоке укорінення Андрієвої традиції в надрах українського народу. Міцний слід в народній пам’яті — перебування апостола Андрія в Україні — насправді має свою глибоку й вагому причину. “Повість минулих літ” врятувала відроджену згодом історичну традицію українського народу.

Ігумен Іларій (Шишковський)