Всі ми, улюблені, знаємо, що Сам Господь був, є і буде милостивим. Всі ви знаєте, що “милостиві... помилувані будуть” (Мф. 5,7), що “милість... підноситься над судом” (Як. 2,13), і що “блаженний, хто про вбогих та нещасних дбає, в день біди спасе його Господь.

Господь збереже його і охоронить його життя” (Пс. 40,1–3). Все це ви знаєте. Але чи знаєте, що до милостивих Господь буває не просто милостивим, але милостивим незвичайно, являючи великі і несповідимі чудеса Свого милосердя?

У Саворській країні жив якийсь інок. Він був христолюбивим і милостивим, молодим за віком і старим за розумом. Звали його Мартирій. Мав він звичай ходити у сусідній монастир до свого духовного отця, щоб разом з ним перебувати у молитвах перед Господом. І ось одного разу Мартирій, як завжди, йшов до свого духовного отця і зустрів бідного, який лежав і весь був вкритий струпами. Мартирій зжалився над ним, розіклав на землі свою мантію, поклав на неї страдальця і поніс його на своїх плечах. Коли він зі своєю ношею прийшов у монастир, духовний отець як прозорливець, сповнений Духа Святого, голосно вигукнув до присутніх монахів: “Спішіть відкрити монастирські ворота! Адже йде Мартирій й несе Бога!” Тим часом, Мартирій підійшов до воріт, зняв з себе ношу і хотів підняти страдальця з землі, але на його здивування він нікого не побачив на мантії, крім Господнього Образа, Спасителя нашого Іісуса Христа, Який на виду всіх вознісся на небо. І був голос: “О, Мартиріє, ти не знехтував Мною на землі, а Я не забуду про тебе на небі! Нині ти зглянувся на мене милостивно, а Я тебе помилую на віки!” Коли після цього Мартирій ввійшов у монастир, отець духовний запитав його: “Брате Мартиріє, де ж Той, Кого ти ніс на своїх плечах?” Мартирій відповів: “Якщо би я, отче, знав Хто Він, я б вклонився перед Ним!” Чутка про чудесне видіння зразу ж рознеслась по монастирю. А духовник знову запитав Мартирія: “Чадо, чи неважко було нести бідного на плечах?” — “Ні, — відповів Мартирій, — коли я ніс його, ніякого тягаря не відчував, бо ніс Того, Хто тримає мене і весь світ, і словом Якого все існує”.

Отож бачите, що дійсно чудесні і не сповідимі іноді бувають милості Божі до милостивих, і на них сповняються слова святого Василія Великого: “Христос, Який сидить на небесах, Сам приймає те, що одержує з твоїх рук на землі лежачий бідний”. Так, дійсно: “Вище небес милість Твоя, і до блакиті істина Твоя” (Пс. 107,5), тобто безмежна і невимовна милість Божа до милостивих! Тому, улюблені, не будемо забувати “добродійності... бо такі жертви благоугодні Богу” (Євр. 13, 16). Отож “будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6, 36).